Ковальство в Україні

Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки були відомі на землях сучасної України ще задовго до н.е., що значною мірою було зумовлене багатими покладами червоного і бурого залізняка та болотяних руд — на Закарпатті, Буковині, Галичині, Поліссі, Середній Наддніпрянщині тощо.

Болотяна руда легко піддавалася обробці найпримітивнішими способами. У горні вже при температурі 700-800 °С вона перетворювалася на густу залізну масу (крицю). Цю масу із залишками шлаку та окалини знову обпалювали і перековували, доки залізо не очищалося та не набувало необхідних властивостей. Отже, чи не кожний селянин міг добувати собі матеріал для виготовлення сокири, мотики, заступа, наральника, цвяхів тощо. Оскільки справа це достатньо трудоємка, металургія дуже рано відокремилася в окремий рід занять.

Від назви фаху робітника, який займається ковальством, — коваля — походять популярні прізвища в багатох народів світу. Це і українські прзвища Коваль, Коваленко, Ковальчук і англійське Сміт (англ. Smith), німецьке Шмідт (нім. Schmied, поширеніша форма написання прізвища Schmidt) тощо.